Балківська сільська

 бібліотека - філіал

Чорнобильська трагедія...

Ось уже 30 років дзвони Чорнобиля стукають в наші серця. Змушують нас зупинитись і озирнутись в той страшний 1986-й...

30 років минуло відтоді, а пам'ять наша зберігає все до найменших подробиць, бо надто вражаючими і болючими були ці подробиці. Скільки зламаних доль? Скільки сиріт, що втратили батьків, скільки ненароджених дітей, скільки нових хвороб?

                                     З нагоди  30-ї річницї аварії, що сталась 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції  та з метою зберегти живу пам’ять про цю катастрофу і самовідданих людей, які втратили своє життя й здоров’я в рукотворному атомному пеклі, рятуючи мільйони інших, 25 квітня в приміщенні Балківської ЗОШ І-Ш ст. працівники історико-краєзнавчого музею,  Балківської сільської бібліотеки-філіалу, вчителі та  учні  провели зустріч - вшанування з ветеранами –ліквідаторами аварії на ЧАЕС, що мешкають в нашому селі.

            З пошаною зустрічали  одного  з ліквідаторів аварії на ЧАЕС, нашого односельчанина  Ревуцького Федора Івановича. 

              «Чорнобиль... Це 35 тисяч забраних життів, це мільйони людей, які постраждали від радіації. Це виведена з господарського обігу частина території України - сільськогосподарські землі , лісові масиви та водоймища - мертва зона, "зона відчуження" в 2712 кв. км.» - розповідав Іван Федорович.

Працівниками бібліотеки - філіалу було представлено книжкову виставку - застреження «Чорнобиль – це біль, що не має кордонів»,  присвячену найстрашнішій катастрофі нашого часу.

            Матеріали книжкової виставки розповідають про той чорний квітневий день, коли стався вибух на 4-му енергоблоці ЧАЕС, про подвиг ліквідаторів – чорнобильців, про гіркі наслідки катастрофи для всього людства. Виставка також представляє художні твори, що описують  трагічністорінки нашої історії. 

          Чорнобиль – нестерпний біль і невигойна рана українського народу, знак планетарної біди, що не знає ні відстані, ні кордонів. Від початку цієї техногенної й екологічної катастрофи минуло стільки часу, а дзвони Чорнобиля б’ють на сполох, попереджуючи про загрозу неконтрольованого атому.

            Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей. Ще довго ми будемо відчувати на собі наслідки трагедії, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям.

           Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії.

Перед живими.

Перед пам’яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.